Завдяки активнішим волонтерським рухам, налагодилось харчування, обмундирування і озброєння наших бійців. «Коли у нас відібрали Крим, було таке відчуття, що у тебе відірвали руку. От уявляєте собі відчуття, коли у тебе раптом не стало руки. Було дуже боляче. А коли вже вторглись на материкову Україну, то вже стало зрозуміло, що потрібно щось робити. Просто сидіти не можна», – розповідає волонтер Сергій (ім’я змінено). Тільки вчора він приїхав із зони АТО – возив продукти харчування, бронежилети, взуття. Перший раз поїхав в зону АТО в якості волонтера 4 травня. Розповідає, що волонтерська допомога тоді була незначною – лише вода. Зараз возить все – від продуктів харчування до спецодягу, взуття приладів нічного бачення… Каже, що пробратись туди непросто і, звичайно, страшно. Особливо страшно у лісовій зоні. Адже там є велика ймовірність отримати снайперську кулю. Кожна така поїздка – то великий ризик. 
«Проте, коли бачиш наскільки потрібне те, що ти постачаєш для наших бійців, і як вони радіють твоєму приїзду, то розумієш, що ради цього варто було ризикувати. Без волонтерів наші бійці були б голі та голодні», каже волонтер. «Везу все, що замовляють, що найнеобхідніше. Сам ініціативи не проявляю. Прислухаюсь до вояків. Їм там видніше. Наприклад, я можливо, і хотів би замість цигарок привезти цукерок. Але вони просять цигарки і я привожу цигарки», – розповідає Сергій. Каже, що в Павлограді волонтерів зовсім небагато. Та і до тих, що є, люди ставляться із недовірою, мовляв, а звідки ми знаємо куди ти зібрані гроші витрачаєш. «Такі запитання мене найбільше ображають. Хоча, людей теж можна зрозуміти. Були такі випадки, коли люди збирали чималу суму грошей для бійців і зникали. Гроші – то ж велика зваба. У цьому випадку я раджу, відразу їх витрачати на закупівлю для бійців, аби не лежали дома і не зваблювали. У мене таких думок навіть і близько ніколи не виникало, аби зібрані кошти потратити на себе», – каже Сергій. Павлоградці не дуже активно здають кошти для бійців. Хоча продукти харчування приносять. Одного разу, як розповів Сергій, навіть цілого кабана передали для бійців: «М’ясо розклали в пакетики. Я привіз. На блокпосту приготували. Бійці їли і дякували господарю». Коштів же більше передають із Західних областей України. Там із більшою довірою відносяться до волонтерів. Можуть лише попросити, щоб вислати фото, відео та чеки на товар. «Стати волонтером теж непросто. Потрібно, щоб ти зарекомендував себе і з патріотичної і з позитивної сторони, щоб хтось дав тобі рекомендацію. А так, просто будькому кошти ніхто не довірить». «Як батьки відносяться до твоїх поїздок?» – запитую у Сергія. «Звичайно, дуже хвилюються. Але, разом із тим, кажуть, що гордяться мною. І мені це удвічі приємно». А ще Сергій розповів, що бійці налаштовані дуже рішуче і патріотично. Кажуть, що не підуть доки не звільнять Україну від терористів. А ще ця війна об’єднала тих, хто стояв по різні сторони барикад – плічопліч захищають Україну і колишні беркутівці, і майданівці. С. ПЕТРЕНКО | 