11 жовтня в бою під Харковом загинув наш земляк Микола Юрійович Кошляк, який пішов на фронт з шахти «Дніпровська». Він загинув від удару «Градом» в голову під час виконання бойового завдання.

Микола народився 1 листопада 1996 року в Павлограді, ріс в родині разом ще з двома братами, був дуже добрим, веселим, товариським у дитинстві хлопчиком. Мама, вихователь за фахом, приділяла багато уваги дітям, щоб виросли гідними людьми. Вона згадує, як 7-річний Коля нарвав букет польових квітів, приніс мамі, схилів коліно і подарував їй: «Це було дуже зворушливо, досі пам’ятаю». В нього також були кулінарні здібності, він дивував не тільки родину, але й хлопців на фронті своїми стравами.

Микола Юрійович працював на шахті "Дніпровська" в третьому коліні - його дід Микола Кошляк багато років був головним геологом шахти "Дніпровська".

Був одружений, без тата залишилася півторарічна донечка Лерочка.

Доземний уклін воїну-захиснику. Вічна пам’ять і слава Герою.

***

Поховання Героя відбудеться 16 жовтня на кладовищі по вул. Луганській (Алея Слави).

Бажаючі попрощатися приходьте за адресою вул. Дніпровська, 561. О 13.30 – відспівування, о 14.00 – процесія.

Поминальна трапеза – у кафе «Івушка» о 14.45.

7 жовтня 2024 року пішов з життя Юрій Іванович Пантюшин. Йому було 78. Незважаючи на свій вік,це була невгамовна людина і, головне,небайдужа.

Він був беззмінним головою ради ветеранів та інвалідів шахти «Благодатна». До того, як пішов на заслужений відпочинок, працював на цій шахті 41 рік - був гірничим майстром, помічником, заступником та начальником прохідницької дільниці.

Тільки завдяки організаторським здібностям Юрія Івановича ветерани-шахтарі збиралися великою дружною родиною, щоб згадати, як разом працювали, ставили рекорди, переживали невдачі, святкували перемоги. Не всі люди могли збиратися на ці зустрічі за станом здоров’я, але Юрій Іванович вважав своїм обов'язком не забувати про них. Шахтарі-ветерани регулярно відвідували своїх колег, допомагали, чим могли, у тому числі сім'ям в оформленні необхідних документів, вирішували їхні проблеми на рівні адміністрації шахтоуправління та міської влади Павлограда.

Музей-кімната бойової слави прикордонних військ був відкритий в Павлограді в далекому 2012 році. Основний напрямок його роботи – військово-патріотичне виховання підростаючого покоління. В середньому за рік музей відвідує 1500-2000 школярів та студентів.

30 вересня, напередодні Дня захисників та захисниць України, у Пам’ятного знаку на честь загиблих воїнів, розташованого біля адмінбудівлі «Павлоградвугілля», відбулася презентація книги «Вірні сини України».

Дніпропетровська територіальна організація Профспілки вугільників надала фінансову допомогу Благодійному фонду «Разом до майбутнього». На ці кошти придбано дорогий пластик для 3D-принтера, за допомогою якого виготовляються різні деталі, необхідні для фронту.

До Дня фізичної культури та спорту наш колега-спортсмен, електрослюсар підземний дільниці з видобутку вугілля №6 Олексій Гамаза отримав відзнаку міського голови Павлограда.

Усі ці люди вже на заслуженому відпочинку, але зв'язків із рідним колективом не поривають. А все тому, що ветеранська організація шахти «Благодатна» – одна з небагатьох у Західному Донбасі, яка справді працює, живе та діє.

29 серпня Павлоградській громадській організації «Школа Ірини» виповнилося 15 років. Весь цей час Дніпропетровська територіальна організація Профспілки вугільників була поруч і надавала благодійну допомогу дітям-інвалідам.

З 2009 року у Павлограді «Школа Ірини» виконує роботу із соціальної адаптації та інтеграції у суспільство дітей-інвалідів з порушенням інтелекту. Також тут надають допомогу та психологічну реабілітацію їхнім батькам. Це перша у Дніпропетровській області школа сімейного типу для дітей-інвалідів з порушенням інтелекту різного ступеня, які не задіяні у діючій державній системі освіти та виховання, які постраждали внаслідок недбалого медичного лікування.

Нагадаємо, що «Школа Ірини» була створена батьками такої ж дитини, без матеріальної та правової підтримки міської влади, лише самотужки, які здобули досвід та знання в одній із київських приватних шкіл. Переживаючи власний біль, в них виникло природне бажання допомагати іншим батькам чинити опір страшному діагнозу. Так зібралося коло людей з подібними проблемами.

Навчання дітей-інвалідів в «Школі Ірини» безкоштовне і існує лише за рахунок благодійності організацій та людей, небайдужих до горя батьків. До початку війни у програмі школи було 16 предметів: математика, розвиток мови, читання, письмо, Боже слово, самообслуговування, сенсорний розвиток, праця, малювання, драматизація, собакознавство, фізкультура, комп'ютер, два види музичних занять, а також індивідуальні заняття зі спеціалістами - логопедами, психологами, тощо. Замість складних текстів – тематичні малюнки, драматизація творів, і насамперед розвиток моторики, тому що у дітей порушено координацію рухів, вони не можуть орієнтуватися в просторі. Наприкінці кожного навчального року підбиваються підсумки. Великою перемогою вважається, якщо хоч одна підопічна дитина з 1 вересня піде у звичайну школу. Успіхи очевидні, але власного будинку у «Школи Ірини», нажаль, досі немає.

З метою більш якісної підготовки робітничих кадрів для шахтоуправлінь, а також для стимулювання в навчанні кращі учні Тернівського професійного гірничого ліцею будуть отримувати в цьому навчальному році іменні стипендії теркому Профспілки вугільників у розмірі 500 гривень. До речі, це вже стало доброю традицією.

На 78 році перестало битися серце одного із шахтарських профспілкових лідерів – Володимира Юхимовича Короткого. Упродовж 15 років він очолював профспілковий комітет шахти «Благодатна».

У далекому 1970 році Володимир Короткий приїхав до молодого вугільного басейну з Центрального Донбасу. «Павлоградшахтобуд» завершував будівництво шахти «Благодатна», і молодий ланковий у складі прохідницької бригади встиг взяти участь і в будівництві вугільного підприємства, і в здачі його в експлуатацію 30 грудня 1971 року, і в роботі з проходження гірських виробок .

Наступною важливою віхою у житті було відрядження на архіпелаг Шпіцберген. На шахті «Піраміда» залишилася мармурова дошка з написом про те, що бригада Короткого В.Ю. пройшла капітальний вертикальний бремсберг у грудні 1980 року, який раніше ніхто не міг пройти. «Це було нелегко, – згадував Володимир Юхимович в інтерв'ю, – але без дружби та згуртованості колективу, без підтримки один одного навряд чи вдалося б взяти таку високу планку. Наразі «Піраміда» є туристичним об'єктом для іноземців, які дивуються, як можна було працювати у такій мерзлоті, вона становила 220 метрів. Вугільний пласт 12 метрів. Незважаючи на всі складнощі, наша бригада завжди була у передовиках. Для мене це був дуже добрий досвід».